ПЕРЕКЛАДИ МИКОЛИ ЛУКАША МЕМЕNТО
Коли я помру,
покладіть мене й мою гітару
в піскову труну.
Коли я помру,
поховайте мене в руті-м'яті
в миртовім гаю.
Коли я помру,
прапорцем на дах мене поставте
хай помайорю.
Коли я помру.
АЙ!
Зойк лишає у повітрі
тінь сумного кипариса.
(Лишіть мене в чистім полi,
хай поплачу вволю.)
Все на світі заломилось,
залишилась тільки тиша.
(Лишіть мене в чистім полю,
хай поплачу вволю.)
Потьмянілий небосхил
язики багаття лижуть.
(Ой прошу ж вас:
Лишіть мене в чистім полю,
хай поплачу вволю...)
КРИК
Од гори і до гори
еліптичний лине крик
З оливного гаю чорна
райдуга-дуга
у блакитній ночі.
Ай!
...................
КРАЄВИД
Понад рікою темрява
й очерети тремтливі.
Повітря сіре брижиться,
а віти
налиті граєм жалібним
по вінця.
Тривожна зграя
пташок-невільниць
хвостами довгоперими
б'є ніч навідліг.
І В КІНЦІ
Гинуть
часу лабіринти,
стіни рушаться і стелі.
(Залишається
пустеля.)
Гине
серце -
бажань система.
(Залишається
пустеля.)
Гинуть мрії
про поцілунки
й сонячні містерії.
(Залишається
пустеля.)
Стелеться
пустеля.
СЕЛО
На лисогір'ї
фігура.
Тиха вода,
столітні оливи-понури.
В закутках, завулках
закутані люди,
а на вишках
крутяться флюгери.
Крутяться, крутяться, крутяться
флюгери.
Ох ви, села заблукані
в нетрях Андалусії-туги!
ЗУСТРІЧ
Ні ти, ні я, на щастя,
не хочем
зустрічаться.
Ти - чого, сама знаєш.
А я - не питайся.
Іди собі своїм шляхом,
а в мене на п’ястях
од гвіздків знать ями-рани,
мов після розп’яття.
Ізмарнів я геть до снасті
од тої напасті.
Іди собі помаленьку,
йди, не оглядайся,
та Пречистій, як і я,
молись до причастя,
бо ні ти, ні я, на щастя,
не хочем
зустрічаться.
ПЕРЕКЛАДИ ОЛЕКСАНДРА БОРГАРДТА
ІЗ КНИГИ "ПОЕМА ПРО КАНТЕ ХОНДО"
ПОЕМА САЕТИ
НІЧ
Лампада, свічка,
ліхтар та світляк.
То є сузір'я
саети.
Віконця тремтять
золотом,
і холітаються на заході
хрести підупалі.
Лампада, свічка,
ліхтар та світляк
ЛУЧНИКИ
Лучники темні
наближаються Севільї.
Гвадалквівір відкритий.
Горді сірі сомбреро,
в'ються капи широкі.
Ой, Гвадалквівір!
Від далеких приходять
вони країн муки.
Гвадалквівір відкритий.
І заходять у лабіринти,
кохання, кришталю та каменю.
Ой, Гвадалквівір!
СЕВІЛЬЯ
Севілья, то башта
несена лучниками
Севілья щоби ранити,
Кордоба щоби умирати.
Місто вистежує
ритми повільні
та їх звиває
нічим оті лабіринти.
Як та лоза винограду
на жарі вогнища.
Севілья щоби ранити!
Під аркою неба
над полем чистим,
нерівна сталій
стрілі ріки своєї.
Кордоба щоби вмирати!
І примха виднокраю
змішує у вині
гіркоту Дон Хуана
і досконалість Діоніса.
Севілья щоби ранити.
Завжди Севілья, щоби ранити!
ПРОЦЕСІЯ
Вулицею сунуть
дивні єдинороги.
Із якого вони поля,
із яких же хащів міту?
Наближаються,
сунуть астрономи.
Фантастичний Мерлін
і Се Людина,
Дюрандарт зачарований
та Роланд несамовитий.
ХІД
Мадонна у скельцях,
Мадонна Соледад,
розкрита незмірним
тюльпаном.
У своєму човні світла
пливе
через приплив
міста,
серед сает тривоги
та зірок із кришталю.
Мадонна у скельцях
ти ідеш
річкою вулиці,
аж до моря!
САЕТА
Христос темний
іде
від лілей Юдеї
до гвоздик Еспанії.
Дивіться, куди йде!
До Еспанії.
Небо чисте та темне,
земля опалена,
та русла, де вода
тече дуже повільно.
Христос темний,
із волоссям опаленим,
вилицями високими
та зіницями білими
Дивіться, куди йде!
БАЛКОН
Лола
співає саети
Тореро її
оточують,
і перукар
біля дверей,
наслідує ритм
головою.
Серед базиліку
і квіту зілля,
Лола співає
саети.
Та Лола,
що дивиться
вічно до басейну.
СВІТАНОК
Але, як кохання
саетеро
сліпі стали.
Над зеленою ніччю
стріли
вражають обличчя лілей
гарячих.
Відходить місяць,
хмар упали домівки
та сагайдаки
збирають роси.
Ой, як оте кохання
саетеро
сліпі стали.
© Aerius, 2004
|
