1915 р. розгорнулися важливі події. Навесні почалися успішні операції російської армії на Південно-Західному фронті, й до березня австрійська армія зазнала серйозних поразок і знову поступилася всією Галичиною. Виникла реальна загроза швидкого виходу Австро-Угорщини з війни. Німеччина, прагнучи запобігти такому розвиткові подій і скориставшись затишком на Західному фронті, кинула проти Росії значні військові сили, оснащені потужною артилерією. Німецьке командування ставило за мету розгромити російську армію й вивести Росію з війни. З кінця квітня події на фронтах розвивалися не на користь Росії. У ході ряду кровопролитних боїв вона зазнала величезних утрат. Армія залишила Галичину, Польщу й деякі інші райони. Німецька армія зайняла частину Прибалтики, Білорусії й України. Погано озброєна російська армія повинна була розплачуватись мільйонними жертвами за економічну і військову відсталість своєї країни, а також за бездіяльність союзників на Західному фронті. Разом з тим вивести Росію з війни не вдалося.
На західноєвропейському театрі воєнних дій
Німецьке командування вирішило лише оборонятися, англо-французьке командування також не планувало значних операцій. Англійці й французи накопичували запаси озброєння і боєприпасів, займались підготовкою нових резервів. Союзники провели біля Реймса й Арраса лише кілька операцій, у ході яких втратили до 500 тис. солдатів.
Однією з найжахливіших подій цього періоду війни стала перша в історії хімічна атака, проведена німецьким командуванням 22 квітня біля бельгійського міста Іпро. У результаті лише однієї атаки загинуло 5 тис. і було покалічено 10 тис. чоловік. Німецьке командування, застосувавши отруйну речовину (хлор), порушило не тільки міжнародні домовленості про заборону застосування хімічної зброї, але й норми моралі. З тих пір протигаз став обов’язковим спорядженням солдата.
Важливі події розгорталися на морі. Антанта мала перевагу у військово-морських силах. Кораблі Англії і Франції панували в Північному, Балтійському і Середземному морях. Англійські судна блокували німецьке узбережжя й основні бази флоту супротивника. У відповідь на це німецьке командування пустило в хід свої підводні човни, оголосило необмежену підводну війну. Підводні човни топили не тільки військові й транспортні судна супротивника. Їхніми жертвами ставали й пасажирські кораблі. У травні був потоплений пароплав «Лузитанія», на якому знаходились понад 1 тис. пасажирів, у тому числі й американці. Різкі протести США змусили Німеччину до кінця 1915 р. обмежити підводну війну тільки діями проти військових кораблів. 15 липня 1915 р. затонув італійський крейсер «Джузеппе Гарібальді», торпедований австрійським підводним човном. До кінця 1915 р. загальне число англійських торговельних суден, потоплених німецькими підводними човнами, перевищило 250. У наступні роки підводна війна розпалюється з новою силою. До лютого 1917 р. Німеччина мала 111 підводних човнів, що поставило Англію у важке становище. За англійськими даними тільки за кампанію 1917 р. німецькі підводні човни знищили 2734 союзні й нейтральні судна.
У лютому 1915 р. англо-французьке командування почало морську десантну операцію в Дарданеллах. Метою операції були оволодіння Дарданеллами, Босфором і Константинополем, виведення Туреччини з війни й відновлення зв’язків з Росією. Однак через погану підготовку операції й непогодженість дій вона не мала успіху. Союзники втратили вбитими 145 тис. чоловік, турки 185 тисяч, але зберегли свої позиції.
У цілому 1915 р. завершився для Німеччини та її союзників вдало. У вересні їм удалося залучити на свій бік Болгарію, що почала воєнні дії проти Сербії. У ході ряду операцій союзники зайняли Сербію і забезпечили собі прямий залізничний зв’язок з Туреччиною.
Країни Антанти мали менший успіх. Їм вдалося залучити на свій бік Італію. Франція й Англія у результаті переведення Німеччиною ряду своїх дивізій на Східний фронт змогли зміцнити свій військовий потенціал і краще підготуватися до майбутніх боїв.
Воєнні події 1916 р.
До початку 1916 р. загальна обстановка для Німеччини та її союзників складалася несприятливо. Співвідношення сил на фронтах (286 дивізій німецького блоку й 365 — Антанти) було не на користь Німеччини. За цих умов німецьке командування вирішило завдати головного удару на Заході, де виникла серйозна загроза з боку зміцнілих армій Англії і Франції. З лютого 1916 р. у районі французької фортеці Верден, що була опорою всього французького фронту, розгорнулися запеклі бої. У разі успіху німців руйнувалася вся система французької оборони і відкривався шлях на Париж. У бій були кинуті значні сили німецької армії, застосовувалася важка німецька артилерія. Але французи завзято захищалися. Командування Антанти, щоб відволікти сили супротивника, вирішило розпочати наступ на річці Соммі. Незважаючи на трикратну перевагу військ Антанти, наступ розвивався дуже повільно. Німці чинили завзятий опір. Англійці в цьому бою вперше застосували танки — новий бойовий засіб. Однак німці незабаром навчились боротися з ними, створивши протитанкові знаряддя. Наприкінці листопада бій припинився. Битви біля Вердена й на Соммі забрали близько 1,3 млн. життів, але так і не дали вирішальної переваги жодній зі сторін.
За наполяганням союзників у розпалі битви під Верденом у травні розпочався наступ військ Південно-Західного фронту Росії. Російські війська під командуванням генерала О. О. Брусилова прорвали австро-угорський фронт у Галичині й Буковині й просунулися на 80120 км. У ході наступальної операції російські війська завдали непоправних утрат австро-угорським військам. Вони втратили понад 1 млн. убитими й пораненими, понад 400 тис. полоненими. Австро-Угорщина опинилася на грані повної поразки. Однак розвинути успіх російській армії не вдалося. Німецьке командування зняло із західного фронту 11 своїх дивізій і перекинуло їх на східний фронт. Сюди ж з Італії прибули 6 австро-угорських дивізій. Не дозволяли розвинути успіх неузгодженість дій командного складу (Західний фронт не підтримав наступ), перебої в постачанні снарядами й продовольством. Наступ російських військ було зупинено. (Утрати росіян склали біля 500 тис. чоловік.) Під впливом успіху російського Південно-Західного фронту уряд Румунії прийняв рішення вступити у війну на боці Антанти.
Кровопролитні бої кампанії 1916 року не привели до здійснення планів сторін, але стратегічна ініціатива перейшла до рук Антанти. Німецьке командування через брак сил було змушене перейти на всіх фронтах до стратегічної оборони.
