США у 1980–2006 рр.

Президенство Рейґана. «Рейґаноміка»

Різке загострення міжнародної напруженості, зростання консервативних тенденцій усередині країни вплинули на хід виборчої кампанії 1980 р. На цих президентських виборах перемогу одержав лідер правого крила Республіканської партії Рональд Рейґан. Його передвиборна платформа ґрунтувалася на ідеї максимального ослаблення державного регулювання (в одній з його промов пролунала фраза, що стала девізом республіканців на 80-ті роки: «Уряд не може вирішувати проблеми, він може лише створювати їх»). У внутрішній політиці прихід Рейґана ознаменувався поворотом від неоліберальної реформістської моделі до неоконсерватизму. Соціально-економічна програма нового президента, що одержала назву «рейґаноміка», включала кілька основних компонентів.

Були істотно обмежені витрати федерального уряду (за винятком військових витрат), відбувалося згортання соціальних програм. Зупинився розвиток трудового законодавства. За всі 8 років перебування Рейґана при владі мінімальна заробітна плата осіб найманої праці залишалася незмінною — 3,35 долари на годину, тобто на тому рівні, що був установлений попередньою адміністрацією.

Значно змінювались ставки прибуткового податку: його максимальна ставка на особливо високі доходи була знижена з 50 до 28 %, тоді як мінімальна ставка, навпаки, підвищувалась з 11 до 15 %. Були різко знижені податки на доходи корпорацій.

Держава значно послабила регламентацію підприємницької діяльності, тобто скоротилося число правил, форм звітності, вимог до виробничої й ринкової діяльності й ін., у тому числі із захисту прав споживачів і з охорони навколишнього середовища.

Соціально-економічна політика Рейґана мала позитивні результати. Удалося досягти стійкого підйому економіки, що тривав 6 років. Істотно скоротилася інфляція. Підвищився рівень зайнятості, у 2 рази скоротилося безробіття.

Але «рейґаноміка» мала й негативні наслідки. Зріс дефіцит зовнішньоторговельного балансу, що перетворило США на країну-боржника. Величезний дефіцит федерального бюджету, що за 1981­1986 рр. зріс із 58 до 225 млрд. доларів, призвів до збільшення державного боргу удві­чі. На 8 млн. збільшилась кількість американців, офіційно визнаних бідними.

Проте політика Рейґана знаходила підтримку в американському суспільстві. На президентських виборах 1984 р. він був переобраний на другий термін.

Твердий зовнішньополітичний курс рейґановської адміністрації, спрямований на посилення ролі США у світі, на протидію СРСР у всіх регіонах планети, мав широку підтримку серед населення США. Уряд Рейгана розпочав масовану кампанію проти Радянського Союзу, зображуючи його у своїй пропаганді як «імперію зла». Зросли темпи гонки озброєнь. У 1983 р. Рейґан проголосив програму «Стратегічної оборонної ініціативи» (СОІ), що одержала назву програми «зоряних війн». Вона передбачала розроблення протиракетних систем космічного базування. До середини 80-х років військові витрати США досягли майже 300 млрд. доларів.

Але після приходу до влади в СРСР М. С. Горбачова й розпочатої ним «перебудови» клімат американо-радянських відносин починає по­ступово поліпшуватись. Це сприяло оздоровленню міжнародної ситуації в цілому. Республіканська партія у своїй пропаганді вміло пов’язувала розпочату нормалізацію міжнародної обстановки з твердою політикою Рейгана, що примусила Радянський Союз піти на поступки.

Усе це дало можливість кандидатові від Республіканської партії Дж. Бушу здобути перемогу на виборах 1988 р. Заявляючи про свою прихильність колишньому курсу, адміністрація Буша все-таки внесла в нього деякі корективи. Було ухвалене рішення про значне підвищення мінімальної заробітної плати, розширена федеральна допомога безробітним, почався перегляд законодавства з охорони навколишнього середовища.

Однак погіршення економічного становища в період кризи 1990–1992 рр., що спонукало президента підвищити податки, коштувало йому поразки на президентських виборах 1992 р.

США за президента Б. Клінтона

У 1993 р. президентом США став лідер демократів Б. Клінтон (1996 р. він був переобраний на другий термін). Політичний курс Б. Клінтона поєднував ліберальні й консервативні тенденції.

До числа ліберальних рис його політики варто віднести активізацію ролі держави в управлінні соціально-економічними процесами, збільшення витрат на соціальні потреби (освіта, охорона здоров’я, програми із захисту безробітних і створенню робочих місць і т. д.), поновлення державної допомоги приватному сектору, практично згорнутої при республіканцях, підвищення розмірів мінімальної зарплати, підвищення податків, скорочення витрат на оборону.

До консервативних рис політики Клінтона треба віднести скорочення державного апарату, включаючи штати Білого дому й міністерств, фритредерську політику в галузі зовнішньої торгівлі (1993 р. був ратифікований договір з Канадою й Мексикою про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі — НАФТА; в 1994 р. з іні­ціативи американського президента було ухвалене рішення про створення «Зони вільної торгівлі Америк» — ТАФТА) та ін.

Незаперечною заслугою адміністрації Клінтона стало різке скорочення бюджетного дефіциту. 1997 р. був досягнутий бездефіцитний бюджет, а в 1998 р. уперше за кілька десятиліть доходи федерального бюджету перевищили його видаткову частину. Розпочате зростання доходів федерального казначейства полегшило здійснювання адміністрацією демократів наміченого курсу соціальної політики. Щоправда, Клінтону так і не вдалося реалізувати свій основний соціальний проект — введення загального медичного страхування.

Адміністрації Клінтона вдалося підтримувати стабільні темпи економічного розвитку в 1993­2000 рр., істотно скоротити безробіття, створити понад мільйон робочих місць.

Проведена політика знаходила неоднозначну оцінку в американському суспільстві. У середовищі «середнього класу» зростала стурбова­ність щодо намірів уряду Клінтона піти на значне збільшення федеральних витрат. Високоприбуткові групи населення були вкрай незадоволені підвищенням максимальних ставок прибуткового податку. Усе це було враховано республіканцями в їхній передвиборній кампанії.

На президентських виборах 2000 р. незначною перевагою голосів перемогу одержав представник помірковано-консервативного крила консервативної партії Дж. Буш-молодший, син колишнього президента США (2004 р. він був обраний повторно).

Зростання ролі США в міжнародних відносинах після розпаду СРСР і комуністичного блоку

Після краху соціалістичних режимів у країнах Центральної і Східної Європи, а також розпаду СРСР Сполучені Штати заявили претензії на одноособове лідерство й гегемо­нію в сучасному світі.

Зазіхання США на провідну роль у світовій політиці виразно виявилися після захоплення Іраком Кувейту (1990 р.). За рішенням ООН була розпочата торгово-економічна блокада Іраку. Але основну роль у вирішенні конфлікту США взяли на себе. Відкинувши пропозиції про політичні методи впливу, вони наполягли на військово-силовій акції. На початку 1991 р. була проведенаоперацію «Буря в пустелі», результатом якої стало звільнення Кувейту від іракської окупації.

Претендуючи на роль світового «суперарбітра», США посилили застосування методів диктату у своїх зовнішньополітичних операціях. Стала застосовуватись нова концепція врегулювання регіональних конфліктів, суть якої полягала в переході американців від традиційних операцій з підтримання миру, до примусових операцій зі встановлення миру між ворогуючими сторонами. Такі операції проводились з ініціативи США силами воєнно-політичного блоку НАТО без участі ООН, а то й в обхід її рішень. Уперше ці нові методи були застосовані США в 1994­–1995 рр., коли уряд Клінтона домігся втручання збройних сил НАТО у конфлікт на території Боснії і Герцеговини. Заступивши Раду Безпеки ООН, НАТО фактично виступило в ролі самозваного світового поліцейського.

У березні 2003 р., обвинувативши іракський режим С. Хуссейна в підтриманні міжнародного тероризму, створенні зброї масового знищення, США, без санкції ООН, за активної підтримки Великобританії розв’язали війну проти Іраку. Головною метою операції було оголошене повалення режиму С. Хуссейна. Війна в Іраку (березень—квітень 2003 р.), що закінчилася перемогою американських і британських військ, зустріла осуд з боку більшості членів ООН, особливо Росії, Франції, Німеччини, Китаю. Намітився розкол НАТО, тому що багато членів організації не підтримали дій США і Великобританії.

Але в цілому початок ХХ століття, коли США залишаються єдиною «наддержавою», позначений істотним зростанням їхнього впливу.

Українці у США. Українсько­американські відносини

На сьогоднішній день у Сполу­чених Штатах проживає близько 2 млн. українців і громадян українського походження, причому більшість із них народилися вже у США. Лише третина осіб українського походження володіє українською мовою, ще менше послуговуються нею у побуті.

Американці українського походження проживають досить компактно. Майже половина з них сконцентрована в південно-східних промислових штатах Пенсільванія, Нью-Джерсі й Нью-Йорк. Майже 90 % українців є мешканцями міст. У США виходить близько 100 періодичних українських видань (газети «Воля», «Америка», «Народна воля», «Украї­нські вісті» та ін.). Майже в 30 університетах і коледжах викладаються українознавчі дисципліни. При Гарвардському університеті з 1969 р. функ­ціонує Український науковий інститут. Існує чимало українських по­літичних, професійних, жіночих та ін. організацій і об’єднань.

25 грудня 1991 р. США визнали Україну як суверенну державу. Американський президент Дж. Буш став першим західним політиком, що привітав Л. Кравчука із цією подією. Дипломатичні відносини між США й Україною були встановлені в 1992 р.

Проблемним в українсько-американських відносинах було питання про статус України як ядерної держави, про долю ядерних ракет, що знаходились на території України. США наполягали, щоб Україна лі­квідувала свій ядерний арсенал. У результаті тристоронніх переговорів у Москві в 1997 р. президенти України, США й Росії підписали заяву, у якій декларувався без’ядерний статус України (ракети, що знаходились на її території, були вивезені до Росії).

Навесні 2003 р. керівництво України підтримало дії США під час війни в Іраку й оголосило Україну учасницею міжнародної антитерори­стичної коаліції, стратегічним партнером США.