США

Періоди стабілізації і «проспериті» («процвітання») у 1924–­1929 рр.

У середині 20-х рр. у країнах Заходу стабілізувалася економічна й політична ситуація. Промислове виробництво стало зростати, інфляція була припинена. Рівень життя людей почав підвищуватися. Економічний підйом, щоправда, був нерівномірним у країнах Заходу. Найбільш високі темпи зростання спостерігалися в США. Ця країна не постраждала під час Першої світової війни і навіть отримала безпосеред­ню вигоду від торгівлі з державами, що воювали, і надання їм позик. До кінця 20-х рр. частка США становила вже 48% у промисловому ви­робництві країн Заходу. Відносно високими були темпи розвитку Німеччини і Франції. Що ж стосується Великобританії, то вона тільки до 1929 р. досягла довоєнного рівня. Низькими залишалися темпи розвитку країн Східної Європи.

Швидко розвивалися галузі західної економіки, пов’язані з новітніми науковими й технічними досягненнями, зокрема автомобілебуду­ванням. У США, наприклад, у 20-х рр. автомобіль став невід’ємною частиною «американського способу життя»; до кінця 20-х рр. дорогами Америки їздили вже 23 млн. легкових автомобілів.

Економічне піднесення сприяло збільшенню зайнятості. Поліпшувалося життя широких верств трудящих: робочий день скорочувався, а заробітна плата збільшувалася. Змінилися настрої робітників: вони стали більш поміркованими у своїх вимогах. Це, у свою чергу, сприяло осла­бленню соціальної напруженості, спаду страйкового руху. Установилася внутрішня політична стабільність. Вплив комуністів з їхніми закликами до революції зменшився, а вплив соціал-демократії зріс. У ряді країн соціал-демократи входили до складу урядів або навіть очолювали їх.

Правлячі кола Заходу були переконані, що економічне зростання було досягнуто завдяки послідовному проведенню в життя принципів економічного лібералізму, що передбачали невтручання держави в економіку. Влада вважала, що вільна ринкова економіка здатна до саморегуляції, а функції держави полягають лише у створенні сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи. Однак незабаром ці ілюзії були зруйновані.

Світова економічна криза 1929­–1933 рр., її причини, прояви й наслідки

У жовтні 1929 р. відбувся катастрофічний обвал курсу акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі, що призвів до банкрутства власників акцій. Так почалася фінансова криза, яка незабаром набула світових масштабів. Вона торкнулася не тільки країн Заходу, але й Азії, Африки і Латинської Америки, що були утягнені у світовий ринок і виконували роль постачальників продовольства і сировини. Ця криза виявилася унікальною за своєю глибиною. Промислове виробництво не просто скоротилося, а було відкинуто до рівня початку століття.

Головна причина економічної кризи полягала в тому, що протягом 20-х рр. у провідних країнах Заходу стихійне збільшення обсягів ви­робництва випередило рівень доходів населення, яке було не в змозі розкуповувати вироблені товари. Це стало наслідком цілковитого панування в економіці приватних монополій, майже не обмежених у своїй діяльності державним законодавством, а також диспропорціями в розвиткові світової системи господарства.

Криза спричинила найтяжчі соціальні наслідки. Хвиля безробіття захлиснула мільйони людей, зубожіння торкнулося селян і фермерів. Скоротилися надходження податків, і тому соціальна сфера прийшла до повного розладу. У США 34 млн. чоловік утратили джерела доходів. Наслідком кризи стала масова бідність. Існування середнього класу опинилося під загрозою. Виникло глибоке розчарування в існуючому порядку. Знов, як і після Першої світової війни, зростає вплив тих партій і рухів, які вимагали його докорінної ломки. Помітно посилили свій вплив комуністичні партії, що закликали до соціалістичної революції. У роки кризи чималою силою стали фашисти, які єдиним засобом національного відродження вважали заміну демократії на диктатуру.

Кризи притаманні ринковій економіці, що розвивається циклічно. Але криза, що вибухнула в 1929­1933 рр. (у США її назвали «Великою депресією»), істотно відрізнялася від циклічних криз ХIХ - початку ХХ століття. Вона виникла у той час, коли відбувалося відновлення технічної і технологічної бази економіки, почало розвиватися виробництво товарів масового споживання. Економічна криза означала також кризу принципів ліберальної економіки. Стало очевидним, що в ХХ столітті механізми ринкового саморегулювання в кризовій ситуації працюють погано. Як результат - криза призвела до посилення ідейної поляризації у світі. Одні держави для подолання економічних труднощів вирішили модернізувати існуючі демократичні структури, інші - взяли курс на руйнування цих демократичних структур з метою боротьби з економічним спадом.