Початок Першої світової війни

Причини, привід і початок Першої світової війни

Перша світова війна (1 серпня 1914 р. - 11 листопада 1918 р.) - перша в історії людства війна, що охопила всю земну кулю. Вона тривала понад чотири роки. У ній взяли участь 38 держав, які виставили на поля боїв понад 70 млн. чоловік. Протистояли один одному два блоки держав (Четверний союз й Антанта). У ході самої війни їхній склад трохи змінився. Наприклад, Італія перейшла на бік Антанти, а Болгарія і Туреччина до Німецького союзу. У ході війни було вбито 10 млн. чоловік і понад 20 млн. покалічено.

Причини першої світової війни полягали у:

- зміні співвідношення сил усередині світової системи на початку XX сторіччя;

- суперечностях, які виникли між «старими», колоніальними державами (Англією, Францією, Росією), з одного боку, і «молодими» (Німеччиною, США, Японією), з іншого;

- прагненні «молодих» країн захопити нові землі, завоювати нові ринки збуту своїх товарів, посилити свій вплив у світі.

Правителі, насамперед, Німеччини були незадоволені ситуацією, що склалася, і прагнули змінити її на свою користь.

Безпосереднім приводом до війни стало вбивство 28 червня 1914 р. у Сараєві, столиці Боснії, членом сербської націоналістичної організації Г. Принципом спадкоємця австрійського престолу Франца Фердинанда під час його перебування на маневрах австрійської армії. Австро-угорсь­кий уряд у відповідь на це вбивство 28 липня оголосив Сербії війну.

Росія вирішила підтримати свого союзника - Сербію і 30 липня почала мобілізацію армії. Мобілізація російської армії призвела до того, що спільниця Австро-Угорщини - Німеччина - 1 серпня оголосила війну Росії.

Цілі жодної зі сторін, які ставили перед собою держави у цій війні (за винятком Сербії), не можна визнати повністю справедливими.

Німецькі політики бажали захопити заморські володіння Велико­британії і Франції, західні території Росії. Австро-Угорщина - устано­вити панування на Балканах і захопити землі в Польщі. Англія і Франція прагнули зберегти своє панування в колоніях, не допустити туди німе­цький капітал. Крім того, Англія і Франція розраховували збільшити свої володіння за рахунок територій, підвладних Османській імперії і Німеччині, прагнули не допустити посилення німецького військово-морського флоту й сухопутних збройних сил. Франція мріяла також повернути втрачені раніше Ельзас і Лотарингію і водночас відібрати в Німеччини лівий берег Рейну, а також багатий на вугілля Саар. Росію приваблювали чорноморські протоки Босфор і Дарданелли, контроль над якими означав гарантований вихід до Середземномор’я і зміцнення впливу на Балканах.

Військова стратегія Німеччини

В основу німецького стратегічного плану, що розробив фельдмаршал Шліффен, було покладене прагнення уникнути війни на два фронти - з Францією і Росією. За планом Шліффена передбачалося 9/10 німецьких сил з огляду на тривалі строки мобілізації російської армії й скутість її дій австро-угорськими військами направити проти Франції. Війну проти Франції передбачалося закінчити за 6-8 тижнів, після чого швидко перекинути всі сили на схід для розгрому Росії. У цей же час німецькі військово-морські сили повинні були послабити дії англійського флоту.

Перші бої розгорнулися на західному фронті, що розтягся на 400 км. Німецькі армії обрушилися через Бельгію на Північну Францію, по­ставивши за мету захоплення Парижа й оточення французьких військ. Французьке командування, стурбоване успіхами супротивника, наполягло на тому, щоб Росія якнайшвидше завдала удару по німцях.

Під натиском французів російське командування віддало наказ першій й другій арміям, які ще не закінчили свої приготування, почати вторгнення в Східну Пруссію. Цей наступ мав успіх і примусив ні­мецьке командування терміново перекидати своїх солдатів із західного на східний фронт. У бою під Гумбінненом російські армії, втративши понад 230 тис. чоловік, відступили. Однак Східно-Прусська операція ро­сіян допомогла французам і англійцям вистояти в битві з німцями на річці Марні, що розгорнулася 5-9 вересня 1914 р. У бою по обидва боки брало участь близько 2 млн. чоловік. Німецький наступ захлинувся, і німці програли бій, який, за задумами їхнього командування, повинен був вирішити результат війни. Важливим результатом битви на Марні став перехід до позиційної війни. У результаті такої війни німецьке командування до кінця 1914 р. повинне було, замість швидкої перемоги до «осіннього листопаду», перейти до оборони.

Одночасно з боями в Східній Пруссії з 18 серпня російські війська вторглись у Галичину. У зустрічних боях вони розбили австро-угорські армії й у вересні 1914 р. зайняли Львів, відтіснили австро-угорські війська за ріку Сан і блокували найбільшу австрійську фортецю Перемишль. Російські війська стали господарями становища в Галичині. Однак незабаром на допомогу австрійцям підійшли німецькі війська, що трохи потіснили російську армію.

Бойові дії на Балканах та на Кавказі

Австро-угорські армії наприкінці серпня почали наступ проти Сербії. На рубежі Варна - Крупань вони були розгромлені. На кінець року Сербія була звільнена від ворожих військ. Супротивники перейшли до оборони.

З початком війни обидві коаліції прагнули залучити на свій бік нових союзників. Особлива увага приділялася країнам, що займали важливе стратегічне положення - Туреччині, Італії і балканським державам (Болгарії, Румунії, Греції). Надзвичайно важливим для обох коаліцій було залучити на свій бік Туреччину. (Вигідне географічне положення Туреччини здавна привертало увагу багатьох європейських держав.) У боротьбі за Туреччину здобула перемогу німецька дипломатія; Туреччина фактично перетворилася на німецьку напівколонію. Номінально турецьким верховним головнокомандувачем уважався султан Мехмед V, фактично ж - військовий міністр Енвер-паша. Начальником Генерального штабу був німецький генерал Бронзарт фон Шелендорф. В армії й на флоті перебували німецькі офіцери. 29 і 30 жовтня турецькі військові кораблі під командуванням німецьких офіцерів напали на російські судна в Чор­ному морі, обстріляли Севастополь, Феодосію, Одесу, Новоросійськ. Туреччина відкрито вступила у війну. У відповідь на ці дії Туреччини російська армія на початку листопада почала наступ проти турецьких військ на Кавказі в напрямку Ерзурума. У грудні турецькі війська спробували витиснути російські війська з Кавказу. Але були розгромлені в результаті російського контрманевру під Сарикамишем, утративши 78 тис. чоловік (з 90 тис.). Утрати росіян були в три з половиною рази менші. Перемога росіян полегшила англійцям оборону Суецького каналу.

У цілому 1914 р. показав, що попередні припущення про швидке закінчення війни не справдилися. Наприкінці року на фронтах установився позиційний затишок. Країни готувалися до тривалого й виснажливого протистояння. У серпні Антанта знайшла союзника на Далекому Сході - Японію, що прагнула витиснути Німеччину з Китаю й островів Океанії.