Країни Південно-­Східної Азії

Формування незалежних держав у Південно-Східній Азії (ПСА) після Другої світової війни проходило складно. Відразу ж після її закінчення Англія, Франція і Ні­дерланди намагалися відновити свій контроль над утраченими коло­ніями. Повсюдно це викликало збройний опір, що і змусило, зрештою, визнати їхню незалежність. Через ПСА, крім того, із самого початку проліг фронт «холодної війни». У 60-ті роки країни ПСА були утягнені у вир В’єтнамської війни. У Лаосі й Камбоджі почалася громадянська війна, їхня територія, якою проходили лінії постачання в’єтнамських партизанів, піддалася бомбардуванням американської авіації. Поразка США у війні істотно змінила співвідношення сил у ПСА. У 1975 р. відбулося об’єднання Північного й Південного В’єтнаму під владою комуністів. Об’єднаний В’єтнам, маючи численну, добре підготовлену армію, став претендувати на лідерство в Індокитаї. З 1986 р., за прикладом Китаю, В’єтнам почав ринкові реформи за збереження монополії компартії на владу. З кінця 80-х років почалася лібералізація політичного життя Лаосу. Після повалення кривавого режиму «червоних кхмерів» покращилася політична ситуація в Камбоджі. У 1993 р. там була відновлена монархія, і сьогодні Камбоджа продовжує свій рух на шляху демократизації й стабілізації суспільства.

Нові індустріальні країни Сходу

У 80–90-ті роки ряд держав ПСА й Далекого Сходу досягли значних успіхів у своєму економічному розвиткові. На передові позиції у світі висунулися так звані «нові індустріальні країни» Азії — Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг. Сьогодні до них приєдналися Таїланд, Малайзія, Індонезія й Філіппіни. Орієнтація на країни Заходу, ринкові реформи й відкрита економіка дали їм доступ до капіталів і передових технологій. Поступово вони створили потенціал для прискорення свого промислового розвитку.

У 70–­80-ті роки, перейшовши за прикладом Японії на створення експортних галузей обробної промисловості, ці країни досягли стабільно високих темпів економічного зростання (7–9 % на рік). Значну роль відіграло державне регулювання економіки. Держава акумулювала кошти і спрямовувала їх на розвиток найбільш важливих і перспективних галузей промисловості. Найважливішими факторами швидкого економічного зростання вищеназваних держав Південно-Східної Азії стали також висока соціальна дисципліна й виняткова працьовитість населення. Ці якості формувалися протягом століть на засадах моральних і релігійних традицій, характерних для даного регіону.

Дешева робоча сила і використання наукомістких технологій дозволили «новим індустріальним країнам» до 90-х років досягти вражаючих економічних успіхів. У результаті регіон Східної й Південно-Східної Азії перетворився на один з найважливіших центрів світової економіки.