Індія

Незалежний розвиток Індії

Потужний підйом національно-визвольного руху в Індії після закінчення Другої світової війни примусив англійців надати їй незалежність. У 1947 р. британський парламент прий­няв закон про незалежність Індії. Відповідно до цього закону колишня колонія була поділена на два домініони — Індійський союз і Пакистан. Розділені за релігійною ознакою, обидві держави із само­го початку вороже ставилися одна до одної. Їхнє непримиренне протистояння призвело до збройних конфліктів у 1947–­1948 рр., у 1965 р. і 1971 р. (результатом останнього індо-пакистанського конфлікту стало утворення держави Бангладеш на території Східного Пакистану).

У 1950 р. Індія проголосила свою повну незалежність. Відповідно до прийнятої конституції Індія стала федеративною державою (її 25 штатів створені за національно-територіальним принципом) і парламентською республікою. Першим прем’єр-міністром незалежної Індії став Джавахарлал Неру. Після здобуття незалежності правлячою партією країни став Індійський національний конгрес(ІНК). Був узятий курс на створення змішаної економіки. Державному сектору й плануванню приділялася важлива роль у розвиткові країни за умов збереження приватного сектора.

Дж. Неру вдалося закласти підвалини стабільного розвитку країни. За увесь час незалежного розвитку Індії там не було ні державних переворотів, ні військових режимів. Протягом тривалого часу при владі перебував «клан Неру» — сам Дж. Неру (до 1964 р.) і члени його родини: дочка Індіра Ганді (1966­–1977, 1980­–1984) і його онук Раджив Ганді (1984­–1989). Усі вони очолювали ІНК, що був правлячою партією. У 90-ті роки ХХ століття в Індії почала складатися реальна багатопартійна система. Період домінування ІНК у політичному житті країни завершився. Зміцнілі опозиційні партії успішно витримали конкуренцію з ним на парламентських виборах. У 90-ті роки, уперше в історії країни, почали формуватися коаліційні уряди без участі ІНК.

За роки незалежності Індія досягла значних успіхів. Вона створи­ла великий промисловий потенціал. Перетворення в аграрному секторі дозволили в 70-ті роки відмовитися від імпорту продовольчого зерна. Але до кінця 80-х років стало зрозумілим, що сформована ринково-команд­на система вичерпала свої можливості. Індія відставала від іншого світу. Її економічний розвиток відбувався в основному за рахунок сучасного сектора. За 40 років незалежності, до початку 90-х років, реальний дохід на душу населення зріс лише на 91 %.

Тому з 1991 р. уряд перейшов до здійснення економічної реформи. Був ослаблений державний контроль над приватним бізнесом, знижені податки, лібералізована торгівля, здійснена приватизація деяких державних підприємств. Це залучило іноземні капіталовкладення й сприяло оздоровленню фінансової ситуації в країні. Помітно зросли темпи розвитку індійської економіки. Проте у цей час Індія залишається країною контрастів, де новітні досягнення науки й техніки (у тому числі атомна й космічна промисловість) існують паралельно з економічною відсталі­стю. За кіль­кістю фахівців з вищою освітою вона посідає одне із прові­дних місць у світі, але грамотність у країні ледь перевищує 50 %.

Основними соціально-економічними проблемами сучасної Індії є перенаселеність (у 2000 р. чисельність населення досягла 1 млрд. осіб) і низький життєвий рівень індійців. Переважна частина населення країни не бере участі у сучасному виробництві, а отже — не користується його перевагами. Лише 20 % індійців належить до «середнього класу», близько 1 % становлять заможні, іншу ж частину — біднота. Відносна соціальна стабільність зберігається завдяки кастовій системі, традиції якої надзвичайно живучі. Більшість населення країни належить до нижчих каст, тому сприймає існуючу нерівність як соціальну норму й не претендує на перерозподіл доходів.

Внутрішньополітична обстановка ускладнювалася загостренням міжобщинних відносин, у першу чергу, між індусами й мусульманами, а також між сикхами й індусами. У 80­–90-ті роки спостерігалося зростання індуського націоналізму, об’єктивно спрямованого на обмеження прав інших релігійних конфесій, що існують у країні. Міжобщинні сутички призводили до колосальних людських жертв і створювали цілком реальну загрозу територіальній цілісності країни.