Словосполучення і речення. Типи речень за метою висловлювання

Синтаксис (від гр. sintaxis — упорядкування, складання) вивчає будову cловосполучень і речень. Синтаксис тісно пов’язаний з морфологією, бо в ньому слово розглядається у взаємозв’язку з іншими словами в мовленні (частини мови стають членами речення). Основними синтаксичними одиницями мови є: словосполучення, речення і текст.

Словосполучення — найменша одиниця синтаксису, утворена з двох або більше слів на основі підрядного зв’язку (одне зі слів — головне, друге — залежне). Словосполучення поділяються на прості (два повнозначних слова) і складні (три й більше таких слів).

В основі простого і складного словосполучення лежить головне слово. Залежно від того, якою частиною мови воно виражене, словосполучення поділяються на:

- іменні, де головним словом є іменник, прикметник, числівник, займенник: маленькі дерева, чоловік у костюмі, два підручники;

- дієслівні, де головним словом є дієслово та його форми: вивчаючи мову, спізнитися до школи, скласти іспит;

- прислівникові, де головним словом є прислівник: особливо радісно,занадто весело.

Підрядний зв’язок виражає граматичну залежність одного слова від іншого.

Існують три типи підрядного зв’язку: узгодження, керування та прилягання.

Узгодження — тип підрядного зв’язку, при якому форми залежного слова уподібнюються формам головного: веселий сміх, весела подія, веселе свято, веселі канікули.

Керування — залежне слово набуває форми того відмінка, якого вимагає головне слово: займатися за столом, пригорнув до себе, у глибині сцени. При зміні головного слова залежне не змінюється.

Прилягання — залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним тільки за змістом: особливо радісно, впевнено відповідати. За допомогою прилягання приєднуються незмінювані слова і форми слів — прислівники, неозначена форма дієслова, дієприслівник.

Речення — це основна граматично оформлена, інтонаційно завершена мовна одиниця, в якій виражається самостійна думка. Воно може складатися з одного слова або групи слів.

У словосполученні:

1. Є тільки найменування предмета, ознаки.

2. Слова об’єднуються підрядним зв’язком.

3. Відсутня інтонація.

Речення:

1. Виражає завершену думку.

2. Зв’язок може бути підрядним або сурядним.

3. Інтонаційно завершене.

4. Має певне граматичне значення, що виражається найчастіше підметом і присудком (тобто граматичною основою).

Типи речень за метою висловлювання

Залежно від мети й характеру висловлювання усі речення можна поділити на три основні типи: розповідні, питальні та спонукальні.

Розповідні речення містять у собі повідомлення про явища і предмети оточуючої дійсності або відповідь на запитання (ствердження або заперечення): Правди не сховаєш. Згаяного часу і конем не доженеш.

Питальні речення виражають питання або вживаються замість розповідних (риторичне запитання). На письмі в кінці питального речення ставиться знак питання: Хто ж од нас у світі дужчий? Із яких країн? Речення, що виражають риторичне питання: Чи ми ще зійдемось знову? Чи вже навіки розійшлись? Речення, які виражають спонукання до відповіді: Хто по-справжньому піклується підготовкою відповідних спеціалістів?

Спонукальними називаються речення, що у формі наказу, застереження, запрошення, заклику виражають волю мовця з метою вплинути на інших або намір до дії самого мовця. Спонукання найчастіше виражається дієсловами наказового способу і неозначеною формою. Характерною ознакою спонукальних речень є особлива спонукальна інтонація, що супроводжує кожне спонукальне речення: Вставай, хто живий, в кого думка повстала, година для праці постала!

За емоційним забарвленням речення поділяються на окличні та неокличні.

Речення, які можуть вимовлятися підвищеним тоном з особливою інтонацією, називаються окличними, в кінці яких ставиться знак оклику. Окличні речення можуть виражати: здивування, іронію, розгубленість, сумнів, невпевненість, упевненість; жах, злість, гнів, жаль, ніжність, любов, захоплення, докір, осуд, погрозу, наказ, заклик, прохання та ін.: Привіт вам, Карпатські гори, і вам, сріблясті річки!

Неокличні речення можуть бути розповідними, питальними та спонукальними: Пахне хлібом земля, що дала мені сонце і крила — розповідне. Град буде — розповідне. Хто винен? — питальне. Сядь поряд — спонукальне.