Велике переселення народів 

 Велике переселення народів — це умовна назва масових вто-ргнень на територію Римської Імперії германських, слов'янсь-ких, сарматських та ітштих племен в IV—VII ст. н. е., що спри-яли падінню Західної Римської Імперії та заміні рабовласницькоголаду феодальним. Вважається, що Велике переселення народівзапочаткувало добу Середніх віків у Європі. 

 Головною причиною Великого переселення народів сталапоява крупних союзів племен у германців, слов'ян, сарматівта інтптс народів, що супроводжувалося зростанням їхніх бо-бових дружин і влади воєнних ватажків, які прагнули при-дбати нові землі, багатства та трофеї. Потреба у нових земляхпояснювалася нестачею власних земель унаслідок примітив-ного характеру землеробства за умов відносно швидкого зрос-тання населення. 

 До того, ж політика поневолення сусідніх племен, що їїпроводив Рим протягом усього свого існування, викликаластійкий опір з боку варварів, а криза Римської Імперії і сим-патії рабів і колонів до племен, які вторгалися на терени Рим-ської Імперії, обумовили успіх цих нападів. 

 По суті Велике переселення народів являло собою сукуп-ність пересування багатьох племен. Своєрідною передумовоюцього процесу стали Маркоманські війни (166—180 pp.), атакож численні пересування германських племен наприкінціП — початку Ш ст. н. е. Саме у цей період германські племе-на готів, бургундів, вандалів рушили з Північного ЗаходуЄвропи до Чорного моря. Так на рубежі Ш ст. вони пересели-лись у причорноморські степи і увійшли до складу величезно-го союзу племен, який, крім них, об'єднував також фракійсь- 

 кі та слов'янські племена. Пізніше готи розділились назахідних — вестготи і східних — остготи. Із середини Ш ст.це величезне багатоплемінне утворення почало здійснювати 

 спустошливі вторгнення в провінції Східної Римської Імперії— Фракію, Малу Азію, Македонію, Грецію, усюди зустрічаю-чи підтримку поневолених верств римського суспільства. 

 У той же час до кордонів Західної Римської Імперії пересу-нулися племена алеманів і франків. Алемани з верхньої течіїРейна переселилися на територію всіж Рейном і Дунаєм і по-чали здійснювати часті напади на Галлію. У 261 р. вони ово-лоділи римською провінцією Реціею, вдерлись в Італію і дійшли до Медіолана (сучасний Мілан). Франки із середнього та нижнього Райна у 258—260 pp. вдерлися до Галлії. 

 Наприкінці III ст. залишили Данію, що завдало сильного удару всій римській обороні на Дунаї. Але на початку IV ст. римлянам все ж вдалося стримати тут натиск готів та інших варварських племен і дещо стабілізувати становище. 

 В останню чверть IV ст. пересування різних племен стало найбільш інтенсивним, що, власне, і е «Великим переселенням народів». Воно було обумовлене вторгненням гуннів у Європу та активізацію сарматів, алеманів і франків, а також берберських і мавританських племен в Африці. 

 375 р. гунни, розбивши союз остготського короля Ермана- ріха і підкоривши інші племена, швидко рушили на Захід. Під тиском гуннів вестготи перейшли Дунай і з дозволу римського уряду розселилися у межах римської провінції Мьозія (територія сучасної Болгарії), із зобов'язанням нести військову службу і підкорятися імператорові. Доведені до відчаю сваволею римських чиновників, голодом і спробами римлян перетворити їх на рабів, вестготи підняли повстання, до якого приєдналися місцеві раби. В Андріанопільській битві 378 р. повстанці завдали поразки армії імператора Валента, після чого повстання охопило значну частину Балканського півострова. 382 р. імператорові Феодосію І вдалося придушити це повстання і укласти з вестготами мир. 

 На початку V ст. вестготи знову повстали під проводом короля Аларіха І. Вони розпочали похід на Італію. 410 р. вони захопили Рим і жорстоко пограбували його. Ще після деяких пересувань вестготи оселилися в Південно-Західній Галлії, а згодом — в Іспанії, заснувавши тут Тулузьке королівство — перше «варварське» королівство на території Західної Римської Імперії (418 p.). 

 До середини V ст. більша частина Західної Римської Імперії виявилася захопленою різними, головним чином германськими, племенами, які утворили на її території свої держави. Вандали, що на початку V ст. разом із аланами розселилися в Іспанії, були вигнані звідти вестготами і, переправившись в Африку, заснували в 439 р. своє королівство. Алемани, перетнувши Рейн, зайняли територію сучасної Південно-Західної Німеччини та Швейцари. Бургунди, яких 443 р. оселили на правах римських союзників у Савойї, до 457 р. зайняли увесь басейн річки Рона в сучасній Франції, заснувавши своє королівство з центром у Ліоні. Франки поступово, до кінця V ст., захопили всю територію Галлії, започаткувавши Франкську державу. Англи, сакси і юти почали переселення у залишену римлянами Британію, заснувавши тут декілька своїх королівств. 

 Між тим гунни, зосередившись у середній течії Дунаю — у Паннонії, спустошили Балканський півострів і на чолі зі своїм ватажком Аттілою (434—453 pp.) рушили на Галлію. У битві на Каталаунських полях вони були розбиті об'єднаним військом римлян, франків, вестготів та бургундів і витіснені з Галлії. 452 р. Аттіла спустошив Північну Італію і знов подався до Паннонії, де 453 р. гуннів було остаточно розбито в битві на річці Недао військом германських і фракійських племен. Після цього гуннський союз племен розпався. 

 455 р. Рим пережив жахливе вторгнення і пограбування вандалами, що висадилися на Італійському узбережжі, прибувши з Африки. Фактично Західну Римську Імперію було знищено. Але остаточною датою падіння Західної Римської Імперії і початком доби «Середніх віків» у Європі вважають 476 рік, коли ватажок одного із загонів найманців Одоакр, германець за походженням, усунув від влади останнього римського імператора Ромула Августула. 

 Останні пересування германських племен відносяться до кінця V — VI ст. У 488—493 pp. остготи, що переселилися з середньої течії Дунаю в Італію, застували тут своє королівство. 568 р. лангобарди заснували у Північній Італії свою державу — Лангобардія (нині — Ломбардія, одна з областей Італії). 

 У VI—VII ст. Велике переселення народів вступило у свій завершальний етап. У цей час проходили крупні переселення різних племен на територію Східної Римської Імперії (Візантії). Головну роль у цьому процесі відігравали ранньослов'ян- ські племена склавінів і антів. Походи слов'ян на Візантію розпочалися на рубежі V—VI ст. і чимдалі ставали більш систематичними і грізними для Імперії. Народні повстання сприяли проникненню слов'ян на Балканський півострів. Уже у першій половиш VI ст. вторгнення слов'ян стають майже безперервними, а у другій половині VI ст. слов'яни вже міцно закріпилися на території Візантії. 577 р. 100 тис. слов'ян без перешкод переправилися через Дунай. Згодом, до середини VH ст., вони розселилися майже на всій території Балканського півострова. Слов'янський етнічний елемент став тут переважаючим» Слов'яни заселили Фракію, Македонію, Далмацію, Істрію, значну частину Греції, аж до Адріатичного узбережжя. Чимало слов'ян проникли навіть до Малої Азії (сучасна Туреччина). На Балканському півострові слов'яни пізніше заснували свої держави — Болгарію, Хорватію і Сербію. 

 Історичне значення Великого переселення народів полягає насамперед у його соціальних результатах. Воно сприяло падінню римської рабовласницької цивілізації і утворенню нового феодального ладу. Варварський світ, зіткнувшись із більш розвинутою римською культурою, у подальшому багато у неї перейняв. Було зроблено ще один крок на шляху до сучасної європейської моделі суспільства. 

 Література: 

 1. «История Европы» — В 8-ми томах: Т. 2. / Под ред. 3. В. Удальцовой. — М.: «Наука», 1988. 

 2. «История средних веков» — В 2-х томах: Т. 1. / Под ред. С. Д. Сказкина. — М., 1972. 

 3. Дмитриев А. Д. Восстание вестготов на Дунае. .— М., 1980. 

 4. Левченко Л. М. Візантія і слов'яни в VI—VII ст. — К.: «Наукова думка», 1989. 

 5. Пичета В. И. Славяно-византийские отношения в VI— VU вв. — М., 1980. 

 6. Ременников А. М. Борьба племен Северного Причерноморья с Римом в III в. — М., 1974. 

 Дитячий хрестовий похід 1212 року Спекотливим посушливим літом 1212 р. сталася подія, що увійшла в історію як дитячий хрестовий похід. Хроністи ХНІ ст. обійшли своєю увагою цю трагічну сторінку середньовіччя. Історики більш пізньої доби вбачали у дитячому хрестовому поході лише безглуздя і тому приділяли йому лише лічені рядки наукових праць між описами Четвертого (1202—1204 pp.) і П'ятого (1217—1221 pp.) хрестових походів. Деякі з них навіть сумнівались у його реальності. Утім, він все ж таки був. 

 На чолі хрестового походу дітей став дванадцятирічний французький хлопчик-пастух на ім'я Стефан (у деяких джерелах — Етьєн) із містечка Клуа, що знаходиться неподалік від Орлеану. У травні 1212 р. Стефан оголосив, що йому нібито явився сам Ісус Христос у вигляді ченця і промовив наступне: «З вуст дітей виходить сила, яка зламає ворога. Щоб визволити труну Божу, достатньо лише безгрішності дітей і Христова слова, яке вони принесуть із собою в Палестину». Далі ченець наказав Стефанові очолити похід дітей. 

 387