Українська держава

Україна, як колишня частина Росії, перебувала в стані війни з Ні­меччиною та її союзниками. На переговорах у Брест­Литовську її інтереси представляла ЦР, яка намагалася відмежувати від більшовиків Україну, а тому - підписала договір про мир та союзницькі відносини УНР та держав Четверного союзу; про введення на територію УНР німецьких і австро­угорських військ (450 тис.) для захисту від нападу з боку більшовицької Росії; про постачання продовольством і сировиною німецької армії (60 млн. пудів хліба, 2,75 млн. пудів м’яса, 400 млн. штук яєць тощо).

У лютому–березні німецькі й австро­угорські частини увійшли на територію УНР, дійшли до Харкова й Ростова і відтіснили біль­шовиків.

Українська держава гетьмана П. Скоропадського

Окупувавши УНР, німецьке командування не було зацікавлене повернути владу ЦР, тому що: ЦР не мала адміністративного апарату для збору продовольства і сировини для Німеччини (через що по­стачання неодноразово зривалися); проти союзу з ЦР (соціалістами) був кайзер Німеччини; відсутність підтримки народом ЦР (населення - проти німецьких грабунків, поміщики - проти націоналізації землі, фабриканти - проти 8-годинного робочого дня і т. д.).

29 квітня 1918 р. на хліборобському з’їзді в Києві за підтримкою німецького ко­мандування була скинута ЦР і для «поря­тунку країни від хаосу» був проголошений гетьманом 45­річний генерал П. Скоропадський - нащадок геть­мана Лівобережної України Івана Скоропадського, колишній ад’ютант Миколи II.

Внутрішня політика Гетьманського уряду. За гетьманування П. Ско­ропадського було сформовано Кабінет міністрів із великих землевласників, в основному російськомовних (бо українські діячі­соціалісти відмовилися ввійти до кабінету через розгін ЦР); налагоджено дієздатний адмі­ністративний апарат (старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція і т. п., що забезпечило майже безперебійне постачання Німеччини продовольством, сировиною); розпочато формування білогвардійської Південної армії на чолі зі ставлеником отамана Краснова - генера­лом Семеновим; відновлено поміщицьке землево-лодіння.

Основні напрями зовнішньої політики Гетьманського уряду: союз із Німеччиною; встановлення дипломатичних відносин із 12 країнами; підписання мирного договору з Росією (12 червня); нескінченна дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що прагнула анексувати східно-галицькі землі та Холмщину; контакти з усіма небільшовицькими державними утвореннями, що виникли на місці Російської імперії (на Дону, Кубані, Північному Кавказі, в Сибіру тощо).

Політика у галузі культури: створення умов для розвитку освіти й української культури; відкриття більш як 150 гімназій, 2 університетів (у Києві й Кам’я­нець­Подільську), Всеукраїнської Української Академії наук (24 листопада); створення національного архіву, Державної бібліотеки, хорових капел, театрів тощо; запровадження в більшості шкіл української мови.

У цілому влада Скоропадського не була стійкою, тому що: не вирішила економічних проблем - повернувши дореволюційні порядки на селі до проголошення нового земельного закону; не створила національно-незалежної держави, оточивши себе царськими чиновниками, що мріяли про «велику та неподільну Росію»; проводила каральні експедиції (на захист поміщиків і німецьких постачань); опора на німецькі війська була нестійкою, бо Німеччина програвала війну і в ній назрівала революція; соціальна база Гетьманату (великі власники) була занадто вузькою, щоб влада протрималася тривалий час.