Сталінська індустріалізація України

Курс на індустріалізацію - з грудня 1925 р., XIV з’їзду ВКП(б). Індустріалізація - система заходів, спрямованих на прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння економіки й зміцнення оборони країни.

Причини індустріалізації: необхідність технічного переозброєння економіки; створення військово-промислового комплексу з прицілом на здійснення в майбутньому світової революції; створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни в умовах капіталістичного оточення та можливої економічної ізоляції; технічної підготовки до кооперування села (випуск тракторів, машин, сільськогосподарського інвентаря і т. п.); зміни соціально-класової структури населення в бік збільшення кількості пролетаріату (у країні селянство складало понад 80 %).

Передумови індустріалізації

До грудня 1925 р. була закладена певна база для початку індустріалізації: відновлена економіка приблизно до рівня 1913 р.; зміцнилося фінансове становище держави (завдяки стабільності й конвертованості червінця); з’явилися нагромадження й джерела подальшого фінансування індустріалізації (успіхи НЕПу - прибутки від сільського господарства, торгівлі, легкої промисловості і т. п.).

Труднощі індустріалізації

Країна могла розраховувати лише на внутрішні джерела фінансування індустріалізації (доходи економіки, держпозики, заощадження населення). Брак кваліфікованих кадрів робітників та інженерів (Україна була в цьому плані у вигіднішому становищі, ніж інші регіони). Це був перший в історії досвід проведення планової індустріалізації. У результаті: XIV з’їзд ВКП(б) (грудень 1925 р.) проголосив курс на індустріалізацію.

Особливості радянської індустріалізації: почалася з важкої, а не з легкої промисловості; мала більш високі темпи, ніж індустріалізація в Західній Европі; спиралася лише на внутрішні джерела; здійснювалася за планом.

Етапи здійснення індустріалізації

1926 р. - жовтень 1928 р. - початок й підготовка форсованої індустріалізації: різко виросли капіталовкладення (у 3­4 рази в порівнянні з 1924­1925 рр.); почалася реконструкція старих виробничих фондів; будівництво нових, в основному невеликих і середніх, підприємств; закладка нових електростанцій, включаючи Дніпрогес.

Жовтень 1928­1932 рр. - перша п’ятирічка, що характеризувалася форсованим ривком розвитку важкої індустрії, викликаним рішенням ЦК прийняти під тиском Сталіна не «відправний» (річний темп розвитку промисловості - 18 %), а «оптимальний» (20­22 %) варіант розвитку п’ятирічки, в ході якої в Україні було створено: сільськогосподарське машинобудування (ХТЗ почав випускати перші трактори в Україні; харківський завод «Серп і молот» - складні молотарки; запорізький завод «Комунар» - зернові комбайни та ін.); енергетичну базу (Дніпрогес і десятки менш потужних електростанцій); розширена та обновлена металургійна база (побудовані заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь»; реконструйовані металургійні заводи в Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Макіївці, Комунарську); ліквідовано безробіття. Для збільшення потреб індустрії стало не вистачати коштів, відтак було згорнуто НЕП і проведена масова колективізація, покликана дати додатковий хліб, а отже, валюту. Встановлення твердої централізації управління економікою мало такі характерні риси: заміна ринку директивним плановим розподілом ресурсів і товарів; зарплата перестала бути відрядною й призначалася «згори»; усім госпрозрахунковим трестам установлювалися тверді плани й заборонялась ініціатива збуту товарів; запровадження карткової системи (1928­1935).

1933­1937 рр. - друга п’ятирічка - подальше наростання індустріалізації (трохи зниженими темпами - 13­14 % на рік).Побудовано нові підприємства - Харківський турбінний, Новокраматорський завод важкого машинобудування, азотний завод у Гор­лівці та ін. Соціалістичне змагання, підтримане партією як один із небагатьох засобів підняття продуктивності праці в умовах диктатури, досягло апогею - стаханівського руху (боротьба за зростання продуктивності праці за рахунок поліпшення організації праці): О. Стаханов - за допомогою двох кріпильників виконав 14 норм (102 т вугілля) за добу; М. Ізотов-за допомогою 12 кріпильників добув 600 т вугілля; машиніст Кривоніс (депо Слов’янська) - став удвічі швидше водити поїзди. У результаті: піднесення зростало до 1937 р., після чого почався різкий спад.

1938­1941 рр. - третя п’ятирічка - спад виробництва, викликаний:репресіями міністрів, директорів, інженерів в результаті пошуків «шкідників»; страхом проявити ініціативу; відсутністю матеріальної зацікавленості при постійній експлуатації моральних стимулів.

Підсумки індустріалізації

Країна з аграрної перетворилася в індустріально-аграрну, частково незалежну від Заходу (перестали імпортувати трактори, турбіни, екскаватори, паровози та багато ін.). Зміцнилася оборона країни (можливість виробляти більш сучасне озброєння та у великій кількості). Відбулися структурні зміни в промисловості: більшу частку складала вже не легка й харчова галузі, а важка індустрія (шкідлива диспропорція, що залишалася до самого кінця існування СРСР). Ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, породжена браком коштів на індустрію; карткова система; не вистачало товарів ширвжитку; життя в бараках у містах, що швидко зростали, та ін.). Загальним результатом стали згортання НЕПу й перемога адмініст­ративно-командної системи.