Політика радянського уряду в Україні у 1919 році

Перебіг війни з Директорією

Причини - прагнення Радянської Росії вста­новити Радянську владу в Україні.Український фронт під командуванням Антонова­-Овсієнка вів наступ за двома напрямками: Київським - полки Щорса, Боженка та ін. наступали через Чер­нігів на Київ, залишений Директорією в лютому 1919 р.; Харківсько-донбаським - цей район зайняли групи військ П. Дибенка та Ю. Сабліна.

Причини швидкого просування більшовиків пояснюються: кращою організацією Червоної Армії перед напівпартизанською петлюрівською армією (окремі загони на чолі з отаманами); байдужістю значної частини місцевого населення, що втомилося від демагогії Директорії; на бік більшовиків перейшли загони Махна, Григор’єва та інших «зелених».

У результаті: у Києві вдруге встановилася Радянська влада (лютий–серпень 1919 р.); армія Директорії була розгромлена, а її залишки відступили в ра­йон прикордонної річки Збруч або втекли через Румунію до Галичини; однак положення Радянської влади в Україні не було стійким, тому що уряд X. Раковського проводив загальноросійську політику «воєнного комунізму», що відштовхнуло від більшовиків населення України; саме через «воєнний комунізм» змінилося ставлення до більшовиків «зелених» і махновців. З півдня почала наступ армія Денікіна.

Економічна політика більшовиків в Україні

Спроба більшовиків реалізувати утопічну комуністичну модель прямим насильницьким шляхом. При цьому більшовицькі ідеологи стверджували, що існує необхідність мобілізації всіх сил у державі й перебудови країни на військовий лад через громадянську війну, що почалася, та іноземну військову інтервенцію, господарську розруху (з 1914 р. - війна, голод у містах, параліч залізниць і т. д.), гостру класову боротьбу, розгул бандитизму, саботаж і т. п.

У ході здійснення більшовицького експерименту був запроваджений воєнний стан, щоб забезпечити міста - хлібом, армію - зброєю, країну - безперебійною роботою транспорту і т. п.

Основні риси «воєнного комунізму» в галузі сільського господарства

У травні 1918 р. - січні 1919 р. - уведення продовольчої диктатури, за якою в селян вилучалися всі надлишки хліба за твердими держ­цінами; у січні 1919 р. - березні 1921 р. - запровадження продовольчої розкладки на різні види продовольства, за якою для кожної губернії встановлювався план здачі хліба державі (тобто влада могла забрати у селян і увесь хліб).

«Воєнний комунізм» у промисловості: націоналізація всіх підприємств, де працювало більше 5 робітників (з механічним двигуном) або 10 робітників (якщо він відсутній); сувора централізація управління (рішення держустанов були обов’язкові навіть для приватників-кустарів); загальна трудова повинність (насильницька заготівля дров, розвантаження вагонів і т. п.), формування «трудових армій».

У галузі торгівлі й розподілу: заборона приватної торгівлі й перехід до прямого товарообміну при повній інфляції грошей; карткова система и розподіл продуктів за класовою ознакою (робітникам - більше); зрівнялівка в зарплаті в рамках кожного класу (під час голоду тільки трудящі одержували прожитковий мінімум);  скасування плати за житло, комунальні послуги, проїзд у транспорті тощо.

Оцінка політики «воєнного комунізму»

За радянських часів цю політику вважали вимушеною, наголошуючи, що вона стала важливим джерелом перемоги більшовиків у громадянській війні, тому що дозволила: запровадити залізну дисципліну в державі; прогодувати армію та країну; врятувати промисловість від повної зупинки.

Проте з самого початку більшовики за допомогою цієї політики намагалися безпосередньо перейти до комунізму. Про це свідчить: підхльостування інфляції грошей в надії на їх повне знецінювання й зникнення, перехід до комуністичних відносин; експлуатація революційного ентузіазму при відсутності матеріальної зацікавленості; широкомасштабний «червоний терор», здійснюваний ВЧК за класовою ознакою проти представників «ворожих класів»; експерименти в рамках так званої «культурної революції», спрямовані на виховання «людини нового типу». Продовження застосування цієї політики після закінчення громадянської війни призвело до найглибшої внутрішньої кризи в Радянській державі, яка охопила всі сторони життя.