Окупація України військами Німеччини та її союзників

Республіка зробила значний внесок у розвиток народного господарства СРСР напередодні війни. Як основна вугільно-металургійна база країни Україна в 1940 р. виробляла 64,7 % загальної виплавки чавуну в СРСР, 48,8 % сталі, 67,6 % залізної руди, 50,5 % вугілля, 74,5 % коксу. Частка України в зборі зерна по країні складала 25 %, цукрового буряку 73 %. Багато інститутів АН УРСР успішно працювали над проблемами інтенсифікації базових галузей індустрії (металургії, видобутку вугілля, електрозварювання та ін.).

Однак економіка не давала очікуваних результатів. Давалися взнаки:

• наслідки військово-комуністичного штурму 30-х рр. (особливо диспропорції в розвитку різних галузей промисловості у бік випуску військової продукції);

• некомпетентне управління економікою, незначна ефективність адміністративних заходів та організаційних перестановок у промисловості;

• нерозв’язаність багатьох проблем у сільському господарстві (дезорганізація життя села, падіння виробництва внаслідок насильницьких методів колективізації, відсутність виробничої самостійності колгоспів, відчуження селянина від землі).

Репресії та їх наслідки

Продовжувалися репресії проти технічних фахівців і організаторів виробництва: заарештовані й засуджені директори багатьох заводів, творці новітньої військової техніки К. Челпанов, К. Калінін та ін.

Люди вірили, що від результатів їх праці залежить майбутнє народу й країни, але в умовах війни, що насувалася, на обороноздатність країни негативно впливало зниження боєздатності Червоної Армії внаслідок знищення кваліфікованого ядра командних кадрів, у тому числі трьох маршалів, 1800 генералів, залякування решти.

Помилки радянського керівництва

Були допущені надзвичайно грубі прорахунки радянського керівництва в галузі зовнішньої політики, в оцінці дій фашистської Німеччини та часу її ймовірного нападу на СРСР. Серед них можна виділити:

• відсутність реалістичного плану стратегічної оборони, помилки Генштабу й Наркомату оборони (зокрема в розташуванні військ прикордонних округів). До червня 1941 р. війська Київського й Одеського округів, як і раніше, були дислоковані так само, як і в 1939–1940 рр.; їхнє розташування дозволяло супротивнику здійснювати глибокі рейди й оточення значних угруповань радянських військ;

• ослаблення морального духу народу через глибоку невідповідність пропаганди й дійсності, заборону викриття фашизму, атмосферу страху й недовіри в суспільстві.

На межі 30–40-х рр. Україна в складі СРСР розвивалася під впливом суперечливих, часто трагічних подій і факторів, дія яких серйозно ускладнювала зміцнення обороноздатності держави.

Україна в 1941–1942 рр.

Напад фашистської Німеччини на СРСР

У загарбницьких планах фашистської Німеччини Україні приділялося особливе місце. План «Ост»: гітлерівці мали намір протягом 30 років знищити або виселити з України мільйони людей, заселити її німецькими колоністами. Україна повинна була назавжди стати аграрною колонією. Частину українських земель намічалося передати союзникам Німеччини.

План «Барбаросса» ставив перед групою армій «Південь» завдання блискавичного удару в напрямку Києва і створення сприятливих умов для наступу вглиб України.

За короткий час до лав Червоної Армії було мобілізовано більше 2 млн. мешканців України. Війна була оголошена радянським керівництвом Вітчизняною, почалося створення загонів ополчення. Бойові дії в Україні в 1941–1942 рр. складалися трагічно для Червоної Армії. Унаслідок помилок та прорахунків радянського військового та партійного керівництва саме в Україні були оточені й знищені найбільші угруповання радянських військ (влітку–восени 1941 р. під Уманню та під Києвом). Точилися запеклі бої на всій території республіки (героїчна оборона Одеси, Києва, Севастополя надовго скувала великі ворожі сили).

Героїзм бійців Червоної Армії дав змогу провести масштабну евакуацію основних підприємств Лівобережної та Південної України (до 550 великих заводів і фабрик) та населення (близько 3,5 млн. чол.) на Урал, до внутрішніх районів Росії, до Середньої Азії. Там уже за кілька місяців підприємства почали давати фронту життєво необхідну військову продукцію. Проте довоєнні плани «війни на чужій території» ускладнили проведення евакуації, позначившись на її результатах. Абсолютна більшість мешканців республіки потрапила під ворожу окупацію, адже вже через чотири місяці після початку війни більша частина України була захоплена ворогом. У серпні 1942 р. Україна була окупована повністю.