Культура і духовне життя в Україні в 1917-1920 рр.

Історичні умови

Сприятливі - повалення царизму; боротьба за незалежність; кардинальні соціально-економічні зміни, що відбувалися в суспільстві в цей період. Негативні - жорстока боротьба між різними верствами суспільства; тягар війни (світової й громадянської); пануючі в суспільстві нетерпимість, жорстокість, знецінювання людського життя.

«Просвіти»

Національні, культосвітні організації - організовували бібліотеки, різні гуртки, лекторії і т. п.; видавали українські книги, журнали й поширювали їх. Восени 1917 р. в Україні діяли 952 «просвіти», улітку 1921 р. - 4227. Більшовики безуспішно намагалися поставити їх під свій контроль, а в 1921 р. взагалі ліквідували.

Освіта. Початкова й середня освіта

Значного розвитку укра­їнська школа набула при Центральній Раді, яка заснувала 53 українські гімназії. Українізація освіти тривала в період Гетьманату - до кінця осені 1918 р. кількість українських гімназій зросла до 150. Обов’язковими предметами стали українська мова, історія та географія. Процес украї­нізації продовжувався при Директорії. Радянська влада основну увагу приділяла соціальному реформуванню школи та її підпорядкуванню завданням комуністичного виховання. У липні 1919 р. Раднарком схвалив «Положення про єдину трудову школу», за яким у республіці вводилося обов’язкове безплатне навчання дітей віком від 7 до 16 років. За червневою постановою Наркомосу УРСР 1920 р. створювалася семирічна двоступенева школа: 1­4 і 5­7 класи.

У грудні 1919 р. вийшов Декрет про ліквідацію неписьменності серед населення РРФСР. Відповідно до цього декрету в 1920 р. в Україні: ство­рена республіканська комісія з боротьби з неписьменністю на чолі з ке­рівником ВУЦВК Г. Петровським; створено близько 7 тис. шкіл і гуртків, у яких навчалося 200 тис. дітей. У результаті, якщо до революції в Україні грамотними були 27,9 % населення, то наприкінці 1920­х рр. - 51,9 %.

Вища освіта. ЦР розробила план створення вузів з українською мовою навчання. Частково цей план був реалізований за доби Гетьманату: у жовтні 1918 р. відкрито перший державний український університет у Києві, потім другий -у Кам’янці­Подільському; у Полтаві заснований історико-філологічний факультет майбутнього українського університету; почали видаватися книги й підручники українською мовою (за 8 місяців 1918 р. видано 673 найменування мільйонами примірників). За Радянської влади: у березні 1919 р. прийняті нові правила вступу до вузів (у першу чергу приймалися представники робітничого класу й селянства; вступні іспити та плата за навчання ліквідовувалися); реорганізовано управління вищою школою (вводилася посада комісара вузу, призначеного наркоматом освіти, і т. д.), тобто ліквідована автономія вузів; у 1920 р. створені робітфаки (робітничі факультети, що готували робітничу і селянську молодь до вступу у вузи); університети перетворені на галузеві навчальні заклади (інститути народної освіти). Наприкінці 1920 р. в Україні було 38 вузів (57 тис. студентів).

Наука

У вузах і науково-дослідницьких центрах України продовжували працювати видатні вчені: Л. Писаржевський - хімік; Є. Патон - мостобудівник; А. Кримський - філо­лог, історик, сходознавець; Д. Багалій - історик; Г. Проскура - гідромеханік та ін. Багато вчених опинилися в еміграції. 27 листопада 1918 р. за Гетьманату відкрилась Українська академія наук (УАН), яку очолив В. Вернадський. За радянської влади склад УАН змінився - багато вчених-академіків емігрували. УАН включала 3 відділи (історико-філоло­гічний, математичний і соціально-економічний).

Література

Продовжувало творити старе покоління літера­торів - П. Мирний, В. Стефаник, О. Кобилянська, В. Вин­ниченко, А. Кримський та ін. Виникли нові течії в поезії: романтизм - В. Сосюра (збірка «Червона зима»); В. Чумак (збірка «Заспів»); П. Тичина (поема «Золотий гомін», збірка «Сонячні кларнети» та ін.); неокласики -об’єднувалися навколо журналу «Книгар» - М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський та ін.; символізм - Я. Савченко, Д. Загул; панфутуризм - М. Семенко, Гео Шкурупій. З часом з’явилося нове покоління прозаїків - А. Головко, О. Вишня, С. Скляренко.

Мистецтво. Театр. Музика

У цей період виникли: у 1917 р. в Києві - «Молодий театр» на чолі з Лесем Курбасом; за Гетьманату (1918 р.) - Український театр драми та опери, перетворений радянським урядом на перший театр Української Радянської республіки ім. Т. Шевченка; у 1920 р. у Вінниці - Новий драматичний театр ім. І. Франка (у 1923 р. переїхав до Харкова, потім - до Києва); у 1918 р. - Державний симфонічний оркестр під керівництвом О. Горілого, який за Радянської влади став Республіканським симфонічним оркестром ім. М. Лисенка; Українська державна капела під керівництвом О. Кошиця (у 1919 р. стала Українською республіканською капелою); Київський музично-драматичний інститут. В Україні в цей період працювали композитори: Я. Степовий, Л. Ревуцький, Г. Верьовка, Б. Лятошинський.

Образотворче мистецтво

У грудні 1917 р. ЦР заснувала Українську академію мистецтв (перші академіки - М. Бойчук (ректор), М. Бурачек, М. Жук, Г, Нарбут та ін.), реорганізовану за Радянської влади в художній інститут. З 1917 р. в Україні працював всесвітньо відомий майстер графіки Г. Нарбут. У 1918 р. у Ромнах на Сумщині за Гетьманату відкрито перший в Україні пам’ятник Т. Шевченку (скульптор І. Кавалерідзе). У 1919­1920 рр. почалося виконання радянського плану монументальної пропаганди. У травні 1919 р. опубліковано декрет РНК УРСР «Про знесення з майданів та вулиць пам’ятників, збудованих царям та царським посіпакам», натомість рекомендувалося відкривати пам’ятники «видатним революціонерам». Водночас починається безоглядне нищення багатьох культурних пам’яток України (особливо храмів), мотивоване необхідністю проведення «культурної революції», виховання людини нового типу, не обтяженого пам’яттю про «темне минуле» творця світлого комуністичного майбутнього.

У цілому культурні процеси 1917­1920 рр., охопивши невеликий період, зайняли в історії українського народу помітне місце. Вони відбувалися на стику історичних епох, втілюючи в собі яскраві, неповторні риси того часу, і багато в чому вплинули на подальший розвиток української культури.