Культура і духовне життя в роки непу

Історичні умови розвитку культури

Будівництво соціалізму й проведення державної політики культурної революції, яка повинна була змінити світогляд людини, вихованої в умовах буржуазного суспільства:дати навички марксистсько­ленінського світогляду й мислення (через школи, вузи, громадські організації і т. д.);закласти в людині принципи соціалістичного суспільства (колективізм, інтернаціоналізм і т. п.); створити власну соціалістичну інтелігенцію (на противагу буржуазним фахівцям); ліквідувати неписьменність.

20-­ті роки. НЕП (з його відносною свободою економіки) і політика керівництва України (Скрипника, Раковського та ін.), спрямована на розвиток української мови й літератури, культури і т. п.

Розвиток освіти

2/3 дорослого населення не могло читати й писати, тому були створені з 1921 р.  Всеукраїнська надзвичайна комісія з боротьби з безграмотністю і з 1923 р. товариство «Геть неписьменність!», які сформували цілу мережу лікнепів, що мобілізували десятки тисяч вчителів, лікарів, студентів і т. п. для навчання неписьменних; розвиток НЕПу допоміг фінансуванню шкіл, випуску підручників тощо.

Ставлення до української мови. 20­-ті роки. Політика українізації:

- рішення XII з’їзду РКП(б) (1923 р.) про висування на керівні посади в республіках осіб корінної національності; 

- українською мовою велося навчання в 4/5 шкіл, більш як 1/2 технікумів; 1/4 інститутів;

- українською мовою видавалося 90 % газет, 1/2 книг, усі кінофільми, велося радіомовлення; 2/3 діловодства; створені умови для розвитку національних меншин (виділено 13 національних районів, сотні шкіл, де навчання велося різними мовами).

Особливості розвитку літератури і мистецтва. Творчі організації

Самостійне виникнення й розпад багатьох літературних організацій («Плуг», «Гарт»); з 1920 р. створення вільної академії пролетарського мистецтва (ідейний керівник М. Хвильовий, перший президент - В. Яловий), що намагалася відгородити літературу від адміністративного втручання.

Літературні напряки

Існування різних шкіл і методів художньої літератури: революційно-романтичного (П. Тичина, В. Сосюра, М. Бажан та ін.); неокласичного (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович); футуристичного (М. Семенко, Г. Шкурупій); памфлети та утопії М. Хвильового; сатира та гумор О. Вишні.

Видавництва

Існування різних державних і приватних видавництв, що дозволяло публікувати твори авторів різних напрямків.

Культосвітня робота. Для 20­–30­х рр. характерними є:

- створення широкої мережі клубів, хат-читалень, червоних куточків і т. п.;

- бурхливе зростання масових бібліотек (в обо­в’я­зки яких додатково входило проводити читацькі конференції, політінформації та іншу громадсько­політичну роботу);

- реконструкція старих і відкриття нових музеїв (історико-революційних, краєзнавчих, антирелігійних та ін.);

- пропаганда за допомогою кіномистецтва та монументального живопису і графіки.

Особливості реформування радянської інтелігенції у 20­30 рр

ХХ ст. Збільшення кількості вузів (насамперед технічних і партійних), технікумів, училищ. Державне регулювання процесу формування інтелігенції:

- перевага робітників при вступі до вузу (спеціально для них були організовані робітфаки - підготовчі відділення);

- щорічні направлення комуністів і комсомольців на навчання до вузів;

- відкриття заочних і вечірніх відділень без відриву від виробництва;

- збільшення ролі й ваги парторганізацій у вузах.

Репресії. 20­-ті роки

Мали вибірковий характер. 1921­1923 рр. - арешт і висилка (за кордон або в табори) учених, вузівських професорів, чия точка зору на розвиток освіти не збігалася з офіційною (через політдисципліни, парт­організації, набір студентів тощо); 1928 р. - сфабрикована «шахтинська» справа «про шкідництво буржуазних фахівців та інженерів».