Українська культура початку ХХ ст.
На початку ХХ століття культура України, з одного боку,
продовжувала розвивати народні, демократичні традиції XIX століття, а з іншого
— йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних
культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях:
1) збереження національно-культурних традицій (народницька
теорія);
2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині
художньої культури («європеїзація», «космополітизм», «модернізм»).
Розвиток української культури був невід'ємною складовою тих
загальних процесів, які проходили в країні. Ці процеси мали складний,
неоднозначний характер: досягнення супроводжувалися значними труднощами й
перепонами, і сфера культури, природно, не була винятком. З одного боку, на неї
впливало піднесення національно-визвольного, революційного руху, особливо в
період 1905— 1907 рр., з іншого — шовіністична політика царської влади,
продовження русифікації та репресій. Найбільших масштабів цей курс набув після
придушення революції, в період реакції.
Вагомим внеском у розвиток української лінгвістики були
роботи Б.Грінчеика, особливо його чотиритомний "Словарь української
мови", що вийшов у 1907-1909 рр. В цей же період друкуються перші
науково-популярні праці з історії України, де більш об'єктивно висвітлено основні події нашого минулого. Особливо
велику популярність мала "Історія України-Руси" М.Аркаса (Петербург,
1908), де цікаво і захоплююче викладався історичний матеріал. Під час революції
1905-1907 рр. вдалося видати "Историю украинского народа" російською
мовою, її написала перша жінка-історик О.Єфименко. Але найвизначнішу роль в
розвитку історичної науки відіграли в цей час роботи М.Грушевського. Уже в 1904
р. виходить його "Очерк истории украинского народа" російською мовою.
В 1911р. була випущена "Ілюстрована історія України". Водночас
Грушевський працює над створенням багатотомної "Історії
України-Руси", яка стала першим фундаментальним викладом української
історії із стародавніх часів до середини XVII ст. Поряд з Грушевським у цей час працює цілий ряд видатних
істориків, таких, як Д. Багалій, Д.Яворницький, В.Барвінський, І.Лучицький та
ін.
Слід також зазначити, що на початку XX ст. розрив у розвитку
культури в Україні поглибився: якщо невеликий прошарок суспільства виходив у
цьому плані на європейський рівень, то переважна більшість населення не була
знайома навіть з найвідомішими досягненнями національної культури. Рівень
письменності в Україні був нижчим від середнього для Європейської Росії
показника — 4—10% проти 20% у Московській та Петербурзькій губерніях. Особливої
шкоди русифікаторська політика завдавала освіті. Після поразки революції в
університетах було заборонено викладати українською мовою. Влада не дозволяла
брати на викладацьку роботу педагогів, які підозрювались у «мазепинстві»,
«українському сепаратизмі». Переважна більшість «Просвіт» була закрита.
Разом із тим, головним чином під впливом революційних подій
1905—1907 рр., у сфері культури і духовного життя поступово розвивалися й інші,
позитивні процеси. В деяких школах тимчасово запроваджується вивчення
української мови, викладання нею. Жінкам було дозволено вступати до вищих
закладів у якості вільних слухачок. У ряді українських міст створено вищі
жіночі курси. У 1908 р. в Києві засновано Фребелівський жіночий педагогічний
інститут. Значного поширення набули культурно-освітні заклади, особливо Народні
будинки. Вони мали бібліотеки, вечірні класи для дорослих, їдальні тощо.
Українські вчені та інженери зробили чималий внесок у
розвиток науки й техніки. М. Курако розробив і реалізував проект доменної печі,
що відповідав кращим європейським зразкам. Д. Григорович сконструював перший у
світі гідролітак, І. Сікорський — перший багатомоторний літак. П. Нестеров
обгрунтував теорію вищого пілотажу і продемонстрував на практиці низку нових прийомів, у тому числі
«мертву петлю». Д. Заболотний уперше в світі визначив ефективні методи
боротьби з чумою. Вагомий доробок у галузі української лінгвістики належить Б.
Грінченку, авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші
праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История
украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й
розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М.
Грушевського — «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована історія
України». Багато років учений присвятив праці над багатотомною «Історією
України-Руси», яка стала першим фундаментальним дослідженням української
історії із стародавніх часів до середини XVII ст. Плідно працювали в цей час також
Д. Багалій, Д. Яворницький, І. Лучицький, В. Барвінський та ін.
На початку XX ст., незважаючи на обмеження з боку влади,
чималих успіхів досягає українська література. Одним з найвидатніших творів
цієї доби стала поема І.Франка «Мойсей», сповнена глибокої віри в силу й
непереможність українського народу. Одним із вищих досягнень української прози
вважається повість М. Коцюбинського «Фата моргана». У 1903 р. вперше побачив
світ гостросоціальний роман Панаса Мирного та І. Білика «Пропаща сила» («Хіба
ревуть воли, як ясла повні»), який автори закінчили ще в 1875 р., але не змогли
видати в зв'язку з горезвісним Емським указом. Пафосом свободи й непокори
пройняті палкі твори Лесі Українки. Помітними постатями в українській
літературі були Я. Грабовський, М. Черемшина, Л. Мартович, А. Тесленко, С.
Васильченко та ін.
Долаючи заборони, розвивалося українське мистецтво.
Неперевершений внесок в національну музичну культуру зробив М. Лисенко. В 1904
р. він організував у Києві музично-драматичну школу, яка готувала фахівців
різних галузей музичного мистецтва. Серед її вихованців — композитор К.
Стеценко, співак М. Микита, та ін. Всесвітньовизнаною співачкою стала С.
Крушельницька, чий неповторний голос ввійшов у світову скарбницю вокального
мистецтва. В українському театрі існувала ціла плеяда видатних митців — М.
Кропивницький, П. Саксаганський, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, М.
Заньковецька та ін. У 1907 р. М. Садовський створив у Києві перший український
стаціонарний театр, де здійснив постановку таких відомих українських опер, як
«Запорожець за Дунаєм»,
«Наталка Полтавка», «Різдвяна
ніч», «Енеїда», «Роксолана» та ін. В образотворчому мистецтві плідно працювали
І. Труш, С. Васильківський, М, Самокиш, М. Пимоненко, О. Мурашко та ін.
Український живопис знаходив своїх шанувальників не лише в Україні, а й далеко
за її межами.
Таким чином, у період після революційної реакції українська
культура не тільки вижила, а й примножувала свої досягнення, сприяючи зміцненню
національної самосвідомості народу.
| 
