Художній і науковий стилі

Художній стиль

Художній стиль є складним сплавом, у якому відображається все багатство національної мови. Тут можливе поєднання елементів усіх стилів літературної мови. Засобами художнього слова через систему образів художній стиль впливає на розум, почуття та волю читачів, формує їхні ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Образність відрізняє художній стиль від решти стилів. Використання мовних засобів зумовлено його призначенням — образно відтворити дійсність. Мова художньої літератури характеризується виключним багатством лексики і фразеології. У художні твори вводяться історизми, архаїзми, діалектизми, елементи просторіччя, навіть жаргонізми. Приклад архаїзмів: Німим отверзуться уста.

Приклад діалектизмів: «В Яремчі, неподалік від водоспаду, сидів гуцул у кептарику, в брилку, у вишитій сорочці і палив люльку. Поряд лежали полотняні бесаги з якимось кадібком, купленим у Яремчі на ярмарку, біля бесагів витяглись ноги у білих гачах».

У художньому стилі широко використовується емоційно-експресивна лексика: синоніми, антоніми, омоніми, пароніми, фразеологізми. Для передачі думки використовуються різноманітні художні засоби (епітети, метафори, порівняння, символи тощо).

Науковий стиль

Основна функція наукового стилю — повідомлення. Твори, написані в цьому стилі, містять наукову інформацію, тому до нього ставляться жорсткі вимоги в дотриманні норм.

Сфера застосування наукового стилю — наукові й науково-технічні праці, призначені для спеціалістів, підручники для вищих шкіл.

Основне призначення стилю — викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки наукового стилю: ясність і предметність тлумачень, логічна послідовність і доказовість викладу, узагальненість понять і явищ, об’єктивний аналіз, точність і лаконічність висловлювань, аргументація та переконливість тверджень.

Головна ознака наукового стилю — термінологічність. Навколишній світ описується через терміни. Часто даються визначення різних понять, явищ, процесів тощо. Оскільки основу термінологічної лексики становлять іменники, цю частину мови в науковому стилі представлено більше, ніж інші частини мови, наприклад, дієслова. У творах наукової літератури найпоширеніші слова — іменники, утворені від нових, дієслівних і прикметникових коренів за допомогою різноманітних Узагальнювальних суфіксів:

-ість: властивість, вологість, свідомість, тривалість;

-нн (я): змагання, ігнорування, процвітання;

-енн (я): взаємовідношення, співвідношення;

-інн (я): розуміння, сумління;

-ств (о): студентство, селянство;

-цтв (о): виробництво, співробітництво;

-ац (ія): авіація, механізація;

-изм: історизм, афоризм;

-ізм: гуманізм, дарвінізм.

Твори в науковому стилі насичені абстрактною лексикою. Загальновживані слова використовуються, як правило, лише в одному зі своїх значень.

У науковому стилі допускається повторення тих самих слів у невеликому за розмірами тексті. Це обумовлено необхідністю точно й однозначно виражати думку.

«Дріт покритий ізоляцією у вигляді тонкого шару окалин, тому витки дроту ізольовані один від одного. Над обмоткою розміщений металевий стержень, по якому може переміщатися повзун. Повзун своїми контактами притиснутий до витків обмотки. Від тертя повзуна об витки шар окалини під контактами повзуна стирається, й електричний струм у колі проходить від витків дроту до повзуна. А через нього — в стержень, який має на кінці затискач». (З підручника)

У науковій мові переважають складні речення, особливо складнопідрядні, дієприкметникові та дієприслівникові звороти, вставні і вставлені конструкції. Це підкреслює книжний характер наукового стилю, що дає змогу логічно і послідовно викладати інформацію.