Формування передумов незалежності України

Створення Руху як масової громадсько-політичної організації знаменувало ліквідацію монополії КП України на політичну діяльність. В Україні почалося формування багатопартійності. Цей процес активізувався після лютневого (1990 р.) пленуму ЦК КПРС, який під тиском обставин погодився вилучити з Конституції СРСР горезвісну шосту статтю, що закріплювала керівну роль партії в радянському суспільстві.

За короткий час про початок своєї діяльності заявили Українська національна партія (УНП), Демократична партія України (ДемПУ), Партія зелених України (ПЗУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Об’єднана Соціал-демократична партія України та ін.

Поява нових політичних партій відбувалася одночасно з наростанням внутрішніх суперечностей у Компартії України. У січні 1990 р. група комуністів-реформаторів заявила про створення Демократичної платформи. Основною своєю метою вони проголосили перетворення КПРС на демократичну партію парламентського типу. Демплатформа виступила також за перетворення КПРС насоюз компартій республік, за ліквідацію її унітарного характеру. Переконавшись у неможливості демократизації КП України, Демплатформа виділилася в окрему політичну партію — Партію демократичного відродження України (ПДВУ).

Вибори до Верховної Ради УРСР у березні 1990 р. продемонстрували посилення впливу опозиції та ослаблення авторитету й можливостей КП України. Незважаючи на нерівноправні умови, відсутність в опозиції доступу до засобів масової інформації, вона, об’єднавшись у Демократичний блок, одержала майже третину голосів у Верховній Раді. Згодом депутати від Демблоку оформилися в опозиційну Народну Раду.

Декларація про державний суверенітет України

Робота Верховної Ради УРСР нового складу надала нового імпульсу політичному життю республіки. Уперше за багато десятиліть із високої державної трибуни пролунала правда про становище, у якому опинився український народ, почалися дискусії про можливі варіанти виходу з кризи. Уперше у вищій державній установі УРСР відкрито заговорили про незалежність України. Нарешті, 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет республіки.

Склалася історична ситуація, коли за суверенітет проголосували не тільки депутати-демократи, але й компартійна більшість. Одночасно з цим комуністична більшість не погодилася надати Декларації про державний суверенітет статусу конституційного акта або закону.

Це викликало загострення ситуації восени 1990 р., що призвело до політичної конфронтації в суспільстві. У жовтні відбулося голодування студентів, які поставили перед Верховною Радою УРСР низку радикальних вимог. Реалізація цих вимог повинна була сприяти наповненню Декларації про державний суверенітет України реальним змістом. Під тиском опозиції Верховна Рада погодилася розглянути вимоги студентів, хоча їх виконання намагалася всіляко саботувати.

Непослідовність лінії Верховної Ради проявилася і в економічній політиці. Прийнявши закон про економічну самостійність УРСР, виробивши власну концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки, вона, користуючись законодавчими повноваженнями, гальмувала роздержавлення й приватизацію, своїми некваліфікованими діями сприяла інфляції та зростанню цін.

В умовах різкого погіршення відносин між союзними республіками й центром 17 березня 1991 р. відбувся Всесоюзний референдум про збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік. Одночасно з референдумом були проведені республіканське й регіональне опитування про майбутній статус України. Незважаючи на суперечливі результати, вони показали, що вектор громадської думки в Україні повертається в бік незалежності. До літа 1991 р. Україна, як і весь Радянський Союз, переживала системну кризу, пов’язану з найгострішим протистоянням між старими соціально-політичними структурами та суспільством, що вже глибоко змінилося.